Токійські месники. Том 7

Такемічі після школи нічого не досягнув, він вже давно повісив на себе ярлик невдахи та змирився з лихою долею. Та нещасний випадок, в якому хлопчина ледь не загинув, може зробити його героєм. Тепер Такемічі здатен подорожувати у минуле на 12 років, в шкільні часи. Його дії можуть змінити майбутнє. Йому під силу врятувати дівчину, яку завжди кохав, від трагічної смерті від рук банди «Токіо Манджі». Майже випадково у минулому Такемічі впадає в око Майкі, ватажку То-Ман і стає його товаришем. Та банда школярів – зовсім не схожа на злочинне угруповання, яке за кілька років топитиме столицю у крові. Вони – хулігани, та все ж хороші хлопці, які ніколи не кривдять дівчат. Перша мандрівка в минуле вже змінила майбутнє: найкращий друг Такемічі Аккун став менеджером То-Ман. Можливо, він підкаже, чому Майкі – хлопець, якому можна було довіряти, – перетворився на звіра?

Знову змінити минуле – саме таке завдання в Такемічі. Треба позбутися Кісакі, бо саме він є коренем всіх проблем, саме через нього почався цей терор, а Токіо Манджі перетворилися з банди байкерів з чітким моральним кодексом на зарізяк, які тероризують місто. І вбили Хінату. Знову… Скільки ще потрібно буде виправляти помилки минулого? Такемічі не знає, йому здавалося, що він близький до щасливого фіналу. Тепер же розуміє, що аж до того моменту, коли дівчина житиме, а її життю не загрожуватимуть бандити. Тож план на найближчу мандрівку в минуле такий: повернути Баджі в Томан, стати ватажком у банді, прогнати Кісакі – і насолоджуватися результатом. Та, коли він дізнається, чому один зі співзасновників покинув Томан, зрозуміє, наскільки самогубчою є його місія.

Такемічі – не з тих людей, до яких одразу відчуваєш симпатію. Він радше викликає сум, можливо, трохи співчуття, можливо, навіть відразу. Лузер. Змарноване життя. Невдала кар’єра. Вкрадене кохання. Загибель Хінати – остання ланка у ланцюжку його невдач. Чому банда якудза «Токіо Манджі» мала обрати саме її? Чому? Навіщо тепер жити… А колись в житті Такемічі було не так. Колись у нього були надії. Майбутнє. Перспективи. В школі йому було добре… І навіть перед смертю Такемічі думає: «Середня школа – найкращі роки мого життя». Ця думка мала б згаснути разом з ним. Тільки він не помирає, а опиняється саме там, де хотів би бути, у школі, на дванадцять років молодший, ніж був. Тепер у нього все попереду. Тепер Хіната жива. Тепер в нього є час і можливість помститись «Токіо Манджі». Тепер він може прожити це життя по-іншому. То як це буде?